Ботаніка: жовтня 2015

субота, 10 жовтня 2015 р.

Ботаніка

Ботаніка

Бота́ніка (дав.-гр. βοτανικός — той, що стосується трав, від дав.-гр. βοτάνη — трава, пасовисько — розділ біології, що вивчає рослини, гриби і водорості їх будову, життєдіяльність, розмноження, хвороби, історію розвитку, географічне поширення, класифікацію тощо, а також структуру, розвиток і розміщення на земній кулі рослинних угруповань.

Досліджує біологічну різноманітність світу рослин, систематизує і класифікує рослини, досліджує їх будову, географічне поширення, еволюцію, популяційно-видову, флористичну та ценотичну диференціацію, історичний розвиток, функціональну біогеоценотичну і біосферну роль, корисні властивості, фіторесурсні потенції, вплив на рослинність антропогенних чинників, вишукує раціональні шляхи збереження й охорони флори. Та основна мета ботаніки як науки — одержання й узагальнення нових знань про світ рослин у всіх проявах його існування.

Основні ботанічні дисципліни: систематика, анатомія, морфологія рослин, географія рослин, геоботаніка, альгологія бріологія.

Вона поділяється на кілька спеціальних дисциплін, таких як ідентифікація і класифікація рослин (таксономія), вивчення їхнього внутрішнього формування (морфологія рослин), їхній внутрішньої будови (анатомія рослин), їхньої мікроскопічної будови (гістологія рослин), функціонування і перебіг життя (фізіологія рослин), їхнє поширення по поверхні Землі і їхнє оточення (екологія рослин). Палеоботаніка вивчає викопні рослини, економічна ботаніка займається використанням рослин.

Використані джерела:

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BE%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%BA%D0%B0

Беладонна звичайна Atropa beladonna L.

Поширення. Закарпаття, Українські Карпати, Передкарпаття, Розточчя, Опілля, Придністров'я, Крим (гірська частина). Вид поширений також у Центральній і Південній Європі, Малій Азії, на Кавказі.

Місця зростання. Букові та широколисті ліси.

Чисельність. Зростає розсіяно поодинці або невеликими групами. Локальні популяції незначні, зберігають стабільну чисельність. Спостерігається інтенсивне скорочення ареалу.

Загальна характеристика. Багаторічна трав'яниста рослина заввишки 60-120 см. Стебло прямостояче, розгалужене. Листки завдовжки до 20 см, яйцеподібні,довгастоеліптичні, загострені. Квітки одиничні, брудно-червонувато-фіолетові, трубчасто-дзвониковидні, пониклі. Плід - кругла, чорна лискуча соковита багатонасінна ягода. Цвіте у липні-серпні. Плодоносить у вересні. Розмножується насінням. Теплолюбна, довговегетуюча рослина. Дуже отруйна.
Міцний відвар коренів призначають при паркінсонізмі. З коренів та листків одержують атропін.
Заходи охорони. Охороняється в Карпатах, біосферному та Ялтинському гірськолісовому природному заповідниках, заказниках загальнодержавного значення - Діброва, Юлівська Гора.Вирощують у ботанічних садах. Необхідно постійно контролювати стан популяцій, створювати нові заповідні території в місцезнаходженні виду.

Детальніше »

Родіола рожева

Родіола рожева (Rhodiola rosea L.); інша назва золотий корінь.

Родіола рожева - багаторічна невисока рослина родини товстолистих — Crassulaceae.
Поширення. Українські Карпати, арктичному та субарктичному поясах Євразії, Західних Карпатах, Альпах, Судетах, гори північної частини Балканського п-ва, на Апенінах, Піренеях, Уралі, Алтаї, у Північній Америці.
Місце зростання. Скеоі та скельні осипаща з наявністю вапнякових порід.
Чисельність. Трапляється невеликими групами. За останні десятиріччя кількість особин зменшилася, популяція під загрозою зникнення.
Загальна характеристика. Кореневище товсте, коротке, крихке, місцями з металевим золотистим полиском, звідси назва «золотий корінь». Від кореневища відходять кілька прямих однорічних світло-зелених пагонів з листками. Листки еліптичної форми, загострені, цілокраї. Квітки двостатеві, пелюстки жовті. Суцвіття верхівкове, зібране в багатоквітковий щиток. Цвіте в червні-липні, насіння достигає в серпні-вересні.
Заходи охорони. Охороняється в Карпатському біосферному заповіднику та на території пам'ятки природи загальнодержавного значення Скелі Близнюки. Рекомендуються всі місця зростання виду взяті під охорону, вирощувати рослину в культурних насадженнях.

Використані ресурси:
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%B4%D1%96%D0%BE%D0%BB%D0%B0_%D1%80%D0%BE%D0%B6%D0%B5%D0%B2%D0%B0
https://www.youtube.com/watch?v=ZhvaNcj_K20

Лілія лісова

Лісова лілія ( Lilium mortagon L.)– це багаторічна цибулинна рослина і один з рідкісних представників лісової фауни України, що відноситься до відомої родини Лілійних ( Liliaceae).Рідкісний тому, що за останні роки знайти таке квіткове чудо в мішаних і листяних лісах України – справжня рідкість. Крім свого яскравого і загадкового вигляду, лісова лілія володіє і лікарськими властивостями, особливо коріння, що призвело до частого викопування бульб, та зникання цієї рослини з поля зору. В народній медицині лісову лілію використовують, як сечогінний, болезаспокійливий, протизапальний і загоювальний засіб, а також при жовтяниці. Відвар цибулин п’ють як сечогінний і стимулюючий засіб при гепатиті, альгодисменореї, нервових захворюваннях, головних болях.

Поширення. Українські Карпати, Закарпаття, Передкарпаття, Розточчя, Опілля, Полісся, Лісостеп. Вид поширений у Європі, Сибіру, Центральній Азії ( північна частина Монголії).

Місце розташування. Листяні та мішані ліси ( здебільшого галявини, узлісся).

Чисельність. Популяції виду не чисельні, деякі місцезнаходження, особливо біля населених пунктів, перебувають в загрозливому стані.

Загальна характеристика. Багаторічна трав'яниста рослина заввишки 50 - 150 см. Цибулина черепичаста. Стебло зелене, іноді з червонуватими цятками , знизу і під суцвіттям безлисте. Листки еліптичноланцетні, гострі, з короткошорстким краєм, у мутовках і чергові. Суцвіття китицеподібне. Квітки повислі, на довгих квітконіжках, ясно-пурпурові, з фіолетовими плямами, ароматичні, зібрані в негусту китицю. Цвіте в червні-липні. Плодоносить у серпні. Плід - шестигранна коробочка з гострими ребрами. Розмножується насінням.

Заходи охорони. Занесено до Червоної книги Української РСР (1980 р.).Охороняється в заповідниках - Карпатському (біосферний) та Розточчя (природний), Карпатському національному природному парку (заповідна зона), у заказниках і деяких пам'ятках природи. Необхідно контролювати стан популяції.